Варшава – найбільш розмальоване графіті місто в Польщі. Написами вкритий майже кожен клаптик простору: вони зустрічаються на стінах, карнизах, дверях, вітринах, тротуарах і сходах. Дискусія про те, вважати графіті мистецтвом чи вандалізмом, точиться ще з 90-х. А що про це думають самі місцеві жителі?
На вулиці Chmielnej, біля одного з найбільш розмальованих у центральному районі будинків під номерами 16 і 18 (перший пережив дві війни, а тепер це руїни і “галерея вуличного мистецтва”), журналіст Gazety Wyborczej зустрічає чоловіка, який купує пончики в пекарні навпроти.
“Сумно дивитися на зруйновані пам’ятники, але, чесно кажучи, я не злюся на графітистів. Вони просто шукають місце для творчого вираження. А якщо місце виглядає як нетрі, важко дивуватися”, – ділиться чоловік, додаючи, що проблема – це не написи на стінах, а їхня художня цінність.
Ліана родом з України, журналіст застає її, коли вона читає книжку на подвір’ї будівлі, густо вкритої карлючками та написами, що ображають усіх: від правлячої партії “ПіС” – до гомосексуалів. За словами дівчини, графіті її не турбують – малюнки роблять місто цікавішим.
“Я б не стала карати навіть за ненормативну лексику, – продовжує вона. – Але я б дуже суворо ставилася до ненависницьких висловлювань на адресу будь-кого. Те, що відбувається зараз у моїй країні, показує, чим закінчується прийняття пропаганди насильства”.
У розписаній ніші Палацу культури і науки сидить хлопець зі скейтбордом. До Варшави він приїхав з Освенцима, вандалізм не любить: “Розмальовувати пам’ятники, як тут, – для мене це дуже недобре. Потрібно мати якусь емпатію до історії. Але якщо йдеться про якісь стіни, то це нікому не має заважати”.
Молодий чоловік підтверджує, що великою кількістю графіті столиця вирізняється з-поміж інших польських міст: “З одного боку, це негарно, з іншого – одразу відчувається велике місто”.
Вітрина магазину Galeria MDM, розташованого біля площі Конституції, що продає люксовий одяг, покрита тегами з потворними патьоками. “Клієнти часто запитують нас про це. Це навряд чи позитивно впливає на зовнішній вигляд бутика, але ми не відчуваємо, що через це в нас менше відвідувачів”, – коментують власники торгового майданчика.
Трохи далі, на занедбаному будинку на розі площі Zbawiciela написи нанесені не лише на стінах біля землі, а й на верхніх поверхах. Для цього хтось мав залізти на захисну сітку від штукатурки, що падає.
“Для створення хорошого стріт-арту художники мають десь тренуватися. Місць, де це можна зробити легально, дуже мало. Тому не дивно, що десь вони хочуть тренуватися”, – вважають старшокласники, з якими спілкується журналіст GW.
На їхню думку, місто має покривати зруйновані стіни муралами та просувати вуличне мистецтво високої якості.
