Переїхавши з України до Польщі через війну, біженка разом із сином почала кататися варшавськими трамваями – тільки цей вид транспорту рятував шестирічного Степана від туги за домом. Хлопчик вчитувався в назви зупинок і слухав лектора – так поїздки допомогли йому вивчити польську. Історію опублікувала “Gazeta Wyborcza”.
У рідному Запоріжжі Степан дуже любив трамваї і все, що з ними пов’язано. Навіть до дитячого садочка відмовлявся їхати машиною – тільки трамваєм (хоч це й було не так зручно). На кожне свято він чекав у подарунок моделі трамвайних вагонів або книжки, присвячені історії та видам трамваїв.
У лютому 2022-го до Запоріжжя, як і в усю Україну, прийшла війна. “Ми спакували все життя в один рюкзак і виїхали до Варшави, – згадує мати Степана Даша Кусий. – Я, моя мама і Степан. Трамваї не помістилися”.
Спочатку родині у Варшаві було непросто. Біженці не знали, де шукати роботу, польською не говорили, а батько Степана залишився в Запоріжжі. Даша розповідає, що син швидко знайшов безпечний простір, де думки про дім і батька турбували його менше. “Ми почали їздити варшавськими трамваями, – продовжує вона. – Ми просто сідали і їхали без мети, від кінцевої до кінцевої. Різними лініями, майже в кожну частину Варшави, цілий день”.
Мати дивилася у вікно і вивчала місто, а Степан – придивлявся до назв зупинок і слухав голос лектора: “Biblioteka Narodowa”, “GUS”, “Nowowiejska”, “Koszykowa” і так далі. Сам Степан зізнається, що його улюблена зупинка – “Pl. Narutowicza”, бо “там багато трамваїв і їх легко міняти”.
Вдома Степан вголос повторював назви станцій. “У власному будинку я почувалася так, ніби досі не вийшла з трамвая”, – іронізує Даша.
Проте, дивлячись на назви зупинок і слухаючи оголошення лектора, шестирічний Степан навчився читати і писати польською. Достатньою мірою, щоб зачитувати бабусі й мамі інформацію, вивішену на зупинках або в магазинах. І він весь час хотів кататися на трамваї.
“Автобуси і метро він теж любить, але трамваї – найсильніше. Особливо старовинні”, – додає Даша. Спочатку вона побоювалася пересуватися трамваями наосліп – якщо загубитися, то попросити про допомогу польською не вийде. Але син спокійно дивився на розклад маршруту, і сім’я потрапляла додому.
Через якийсь час Даша знайшла роботу, а Степан пішов до школи. Але, як і раніше, майже кожна їхня вільна хвилина означає подорож Варшавою на трамваї.
Вони сумують за Запоріжжям. Час від часу батько Степана передає йому посилки з моделями вагонів, з якими хлопчик грався до початку війни.
